Як знайти зв’язок зі своїм героєм та розкрити його характер в тексті
Жанр літературного репортажу є можливістю краще зрозуміти людську природу. Героями таких текстів найчастіше стають люди у кризових ситуаціях або ті, хто вже здолав власні життєві виклики. Наприклад, хворобу, втрату близьких, прийняття себе. У момент, коли людина стоїть на межі відчаю, вона зазвичай найчесніша із собою. Цей оголений нерв може дати іншим відповіді на важливі запитання про них самих.
Як знайти свого героя чи героїню?
Перш ніж шукати героя для тексту, варто відповісти, навіщо він вам. Що ви хочете зрозуміти, пишучи чи знімаючи матеріал про нього? У кожному матеріалі має бути щось, що відповідатиме на запитання «And so what?». Що ж ви хочете сказати?
Отож спершу визначіться з темою та ідеєю вашого матеріалу. Без розуміння головного посилу вашого тексту складно будувати історію, відкидаючи другорядне і залишаючи ключове.
Тема — це те, про що ваша історія. Ідея — те, що ви хотіли сказати своїм матеріалом.
Сергій Гаврилов вдало пояснює різницю між цими двома поняттями на прикладі мультфільмів. Скажімо, темою мультфільму «У пошуках Немо» є історія двох рибок. А також те, як батько здолав океан під час пошуків сина. Ідея ж полягає у простій, але важливій думці: діти повинні мати можливість ставати самостійними.
Те саме з журналістськими матеріалами.
Наприклад, в одному зі своїх текстів авторка розповідала про чоловіка, чиє тіло паралізувала рідкісна хвороба. Водночас він збирає кошти на реабілітацію українських ветеранів та влаштовує для них концерти у госпіталі. Ця історія — про внутрішню боротьбу із відчаєм і свідчення того, що жодні обставини не є перепоною для активного життя.
Пошук тем завжди індивідуальний. Іноді ви маєте конкретного героя. Тоді думаєте, про що саме з ним говорити і як презентувати його постать у тексті, щоб розкрити певну тему і підсвітити певну ідею. Або ж навпаки — спершу маєте тему, а вже під неї шукаєте героя.
У будь-якому разі вам потрібен герой: яскравий, фактурний, з цікавим досвідом. Не бійтеся знайомитися, просити людину розповісти про себе. Перепрошуйте, якщо розумієте, що історія вам не підходить, і шукайте далі. Ви не зобов'язані писати про кожного, з ким спілкуєтеся. Водночас не витрачайте забагато часу іншої людини, якщо одразу розумієте, що її історія — не та, яка вам потрібна.
Як підготуватися до першої розмови?
Перш ніж зустрічатися з героєм для тривалого інтерв'ю, підготуйтеся. Зануртеся в тему,почитайте попередні публікації, передивіться матеріали, копніть глибше. Умовно, якщо ваш герой написав книжку, ви маєте її прочитати.
Це важливо, щоб розуміти, як і про що говорити з героєм, які питання ставити, на чому акцентувати увагу. Якщо є можливість, знайдіть і поспілкуйтеся з організаціями чи експертами, які спеціалізуються на темі.
Коли авторка працювала над репортажем про довічно ув’язнену людину та її стосунки з Богом, спершу домовилась про розмову із в’язничним священником. До того вона не мала досвіду спілкування з людьми, які вчинили злочин і відбувають покарання, тим паче довічне. Журналістка не мала уявлення, як живуть ці люди і якою є їхня щоденна реальність. З кількагодинного інтерв'ю зі священником до наступного тексту увійшло всього кілька речень. Але саме попередня розмова з капеланом трохи привідкрила для неї цей світ і допомогла формулювати коректні запитання.
Складіть список запитань. Занотовуйте умовний план розмови — ті теми, яких обов'язково варто торкнутися. Спершу можна прописувати запитання більш буквально. План перед очима триматиме вас у межах головної теми впродовж тривалої розмови. Продумайте якомога більше різнопланових запитань.
Домовтеся про зручний формат розмови. Попросіть зустрітися в умовах, які є комфортними для самого героя чи героїні. Якщо є можливість, зустріньтеся у нього чи неї вдома. Або проведіть разом час на відпочинку, зазирніть на роботу. Тобто знайдіть місце і час, коли б ви обидва не поспішали і могли не лише поговорити під запис, але й поспостерігати за співрозмовником, щось разом зробити.
Як будувати розмову і досягти необхідного рівня відвертості?
Головний редактор швейцарського журналу «Reportagen» Даніель Пунтас називає головне правило роботи «в полі»: «Бути губкою, яка вбирає інформацію. Не так, що з 9-ї до 17-ї маєш розмови з людьми, а потім повертаєшся в готель. Це робота 24/7».
Один із його авторів, Ервін Кох, майстер портретних репортажів, перш ніж вирушити на зустріч з героєм, готує 100−150 запитань: «Де ви народилися?», «Коли вперше відчули себе щасливим?», «Який алкогольний напій ви спробували першим?», «Що вам спадає на думку, коли бачите те або інше?» тощо. Після підготовки запитань він може спілкуватися з героєм кілька годин. Усі розмови він записує на диктофон і згодом повністю розшифровує. Іноді витрачає на це кілька робочих днів — і лише опісля починає працювати з матеріалом.
Спільним майже завжди залишається час таких розмов — вони тривалі. З годинного інтерв'ю навряд чи вийде добрий репортаж. Тож завдання автора — розговорити герояі стати для нього на певний час другом, якому можна довіритись.
Якщо ж герой чи героїня не говіркі — зізнайтеся їм у цьому. Ви можете відверто сказати, що вам важливо почути і розповісти історію героя, але це стане можливим лише, якщо він допоможе. Просіть розповідати історії і ділитися спогадами.
Польська журналістка Кася Квятковська-Москалевич сказала колись, що розмова з героєм — це короткотривала, але щира дружба. Ключовим у цьому вислові є слово «щирість». Лише тоді, коли герой чи героїня буде вам довіряти і говоритиме відверто, із цього може вийти щось справді вартісне.
Щоб досягти довіри, насамперед будьте відвертими самі. Не бійтеся розказати більше про себе. Не бійтеся зізнатися, якщо ви хвилюєтеся або не можете знайти слів у тій чи іншій ситуації. Будьте собою.
Уважно слухайте і не поспішайте. Якщо співрозмовник пригадує щось у деталях — не підганяйте і не перебивайте. Ви встигнете поставити усі запитання. Але дайте людині час і можливість виговоритися.
Одного разу авторка працювала над текстом про колишніх безхатьків. Ці люди тривалий час жили на вулиці, а тоді стали членами спільноти «Оселя» і вирішили змінити своє життя. До однієї героїні журналістка довго не могла знайти підходу. Зрештою вони розговорилися: жінка розповідала про своє життя. А воно було справді нелегким: вона довго жебракувала і була залежною від алкоголю. І якось поміж іншим згадала, що має п'ятьох дітей, про долю жодного з яких вона нічого тепер не знає. Соціальні служби позбавили її прав матері і вона втратила зв'язок із дітьми, а тепер хотіла б його відновити, але не знає як.
Ця історія — ключик до розкриття героїні, бо показує, що тепер їй не байдуже, а її серце живе, попри усі обставини. Розмова про дітей зайшла випадково після основної. Фактично — тоді, коли героїня побачила готовність авторки слухати.
Спостерігайте і співпереживайте. Ви — не просто людина із диктофоном, ви — людина із непідробним інтересом до особистості, з якою спілкуєтеся. Приймайте співрозмовників такими, якими вони є, цікавтеся їхніми життями по-справжньому.
У соціальній тематиці журналісти найчастіше спілкуються з людьми, які не є публічними — вони хоч і можуть соромитись, але переважно прагнуть бути вислуханими. Уважно і чуйно вислуховуйте їх. Лише тоді, коли людина зрозуміє, що не байдужа вам, вона зможе почати довіряти і розкриватися.
Просіть співрозмовника пригадувати деталі. Загальних фраз недостатньо — тому уточнюйте та перепитуйте. Якщо герой чи героїня кажуть, що прочитали книжку, яка вплинула на їхнє життя — запитайте, як вона називалася і хто автор. А ще — чому саме ця книга так вплинула. Наштовхуйте співрозмовника на власні рефлексії.
Питайте про все, починаючи з дитинства. Просіть поділитися спогадами і шукайте серед них ключові. Тобто ті, які розкажуть більше про вашого героя чи героїню і те, як вони сформувалися.
Не бійтеся питати про болюче. Переконуйте і пояснюйте, чому важливо говорити про те чи інше. Доносьте вашу головну мотивацію (запитання «And so what?») і попросіть співрозмовника стати спільником, щоб разом розкрити тему якнайкраще. Якщо ви пишете історію про військового, який отримав поранення, що змінило його життя, розпитуйте про деталі саме цієї події. Вашому читачу важливо їх знати.
Однак не тисніть. Якщо людині справді боляче говорити, або з інших причин вона не хоче розкриватися, це її право. У такому разі пошукайте іншого героя.
Повторюйте запитання, якщо треба. Якщо відчуваєте, що відповіді вам не достатньо, спитайте ще раз. Можливо, цього разу герой розповість те саме, але з іншого ракурсу чи з новими деталями.
Запитуйте про внутнішнє: що герой чи героїня відчували, чим керувалися, як змінювалося сприйняття ситуації і самих себе. Хороша історія — саме та, в якій можна простежити внутрішні трансформації героя чи героїні.
Важливо також говорити з людьми із близького оточення ваших героїв. Залучайте друзів, родичів, колег, а часом навіть і опонентів чи недругів. Усі вони можуть доповнити історію і зробити вашого героя виразнішим. Це допоможе й обійти пастку — у якій герой намагається у розмові видати себе за того, ким не є. Сторонній погляд зробить історію багатограннішою.
Призначайте наступну зустріч. Після знайомства і першої глибокої розмови ви будете мати час все осмислити. Це дасть змогу зрозуміти, яких деталей не вистачає або про що ви ще не запитали. А співрозмовник на другій зустрічі вже не вважатиме вас незнайомцем — це також підвищує рівень довіри. Під час кожної наступної зустрічі ваш герой, імовірно, розповідатиме більше й глибше.
Пам'ятайте про безпеку. У соціальних матеріалах герої не завжди хочуть (або й можуть) розкривати свої справжні імена. Це може стосуватися людей зі спільноти ЛГБТ+, тих, хто має залежності чи пережив насильство. Ваші герої мають право на анонімність. Тож уточніть, чи вони готові фігурувати у матеріалі під справжніми іменами. Допоможіть їм зважити усі ризики і в разі відмови будьте уважними до виконання цього прохання.
Не будьте зверхніми до своїх героїв. Не вивищуйте себе — ні в манері поведінки, ні в статусі. Будьте толерантними до позиції інших. Усі люди різні, і ви ніколи не можете зрозуміти іншої людини, доки не будете на її місці. Не засуджуйте, а намагайтеся зрозуміти.
Водночас будьте об'єктивними до ваших героїв і не захоплюйтеся ними. Люди не ідеальні — не ідеалізуйте тих, про кого пишете чи знімаєте. Нехай у ваших матеріалах вони залишаються справжніми, навіть, коли мають вади.
Не підводьте ваших героїв. Будьте відповідальними у роботі з текстом, перевіряйте факти, не перекручуйте їх і не маніпулюйте. Виправдайте ту довіру, яку вам вдалося вибудувати зі своїм героєм.
