У цій лекції Маргарита Тулуп — журналістка, що працює із соціальними темами — розповідає, як працювати з чутливими темами так, щоб нікому не нашкодити. Вона ділиться досвідом на прикладах історій своїх героїв, які пережили травматичні події. Зокрема, повернулися із зони бойових дій, зазнали жорстокого поводження, боролися із важким діагнозом, втратили свій дім або близьких.
Робота з людьми, які пережили травматичні події, потребує особливого підходу. Вона здатна травмувати не лише журналіста, а й повторно негативно вплинути на героя. А необачне висвітлення історії може нашкодити й аудиторії.
Через травматичні події людина не може контролювати своє життя. Тому, щоб викликати довіру співрозмовника, — поверніть йому відчуття влади над ситуацією. Запропонуйте герою інтерв'ю самому вибрати дату й місце зустрічі, взяти із собою близьку людину, сісти у зручному місці. Зазначте, що ви можете зустрітися не один раз, а стільки, скільки буде потрібно.
Наголошуйте своїм співрозмовникам, що вони можуть відмовитися відповідати на будь-яке запитання і не пояснювати причину. А також дайте людині відчуття часу:попереджайте, скільки триватиме наша розмова, і додавайте, що за потреби можна зробити перерву або продовжити наступного дня.
Якщо можливо, старайтеся спілкуватися з людиною наодинці. Це простіше зробити, якщо працюєте у текстовому форматі і не потребуєте оператора або й цілої знімальної команди. Однак перший раз завжди краще зустрічатися без камер. Якщо ж вам потрібно зробити фотозйомкудо тексту, краще провести її після розмови або наступного дня. А дітям можна спочатку показати камеру або диктофон, дозволити взяти їх у руки. Це дає їм відчуття безпеки і надалі не відволікає від розмови.
Щоб зменшити відстань з героєм і налаштувати його, починайте з простих запитань про те, як пройшов день. Навіть якщо ви добре знаєте історію людини, можна починати розмову зі слів: «Що з вами трапилося?». Якщо говорите з дитиною, починайте спілкуватись, наприклад, так: «Мені розповіли, що з тобою сталося дещо неприємне. Я хочу розповісти іншим про твій досвід, чи ти не проти поділитися своєю історією?».
У спілкуванні використовуйте відкриті запитання. Щоб знизити напругу, говоріть не лише про важкий досвід. Щиро цікавтеся тим, як людина жила до нього, спробуйте зрозуміти її історію комплексно. Проте вмійте зупинитися. Коли людині боляче, вона не завжди плаче. Але з невербальної мови можна зрозуміти, коли герой волів би припинити говорити. Наприклад, коли він відвертається від вас, нервує, уникає відповідей тощо.
Як можна рефлексувати? Переказуйте людині своїми словами те, що почули від неї, і уточнюйте, чи правильно зрозуміли її слова. Наприклад: «Ви сказали важливу річ, чи правильно я зрозуміла, що… ?».
Будьте уважні до почуттів і слів людини. Називайте речі і події так само, як і ваш герой, — це зближує. Проте найкраща форма інтерв'ю у такому разі — активне слухання. Налаштуйтеся не перебивати. Інколи згадки людей, які пережили важкі події, плутаються та можуть суперечити одна одній. Це не обов'язково значить, що людина вигадує. Інколи так діє травма, а буває, що згадка про подію занадто важка, щоб її вербалізувати.
Не тисніть на людину і не примушуйте її згадати. Проте за можливості делікатно прояснюйте фактаж.
Уникайте слів і виразів, які можуть перекласти відповідальність за те, що сталося, на героя. Старайтеся не використовувати запитання «Чому?». Ці люди і так здатні звинувачувати себе в тому, що сталося. Не віктимізуйте людину. Замість слів «ви стали жертвою» використовуйте фразу «ви пережили».
Якщо людині важко говорити про свій досвід, ви завжди можете показати ситуацію на прикладі абстрактної людини.
Важливо підтримувати вашого героя і співчувати йому. Проте у бажанні зарадити, ми часто можемо сказати: «Я вас розумію». Не робіть цього. Насправді ніхто з нас не розуміє, що пережила інша людина. Краще скажіть: «Мені дуже прикро, що це з вами трапилося». Тобто говоріть те, що ви відчуваєте.
Поважайте чужі кордони. Якщо вам хочеться обійняти людину на прощання, спитайте, чи вона не проти.
Після закінчення розмови важливо не залишати людину з відчуттям безпорадності та пустоти. За можливості радьте варіанти отримання допомоги: підказуйте телефони гарячих ліній, благодійних фондів, волонтерів.
Герой може попросити у вас прочитати текст до виходу матеріалу. Спробуйте зрозуміти причину цього, перш ніж ухвалити рішення. Декому перевірка потрібна, щоб переконатися у ваших щирих намірах, іншим — щоб послабити можливі негативні наслідки від публікації матеріалу. А інколи людина прагне додати більше деталей. У такому разі не відмовляйте і вислухайте її ще раз.
Якщо ви плануєте публікувати монолог героя, не скорочуйте його. Важливо показати аудиторії, як людина переживала травму у довгостроковій перспективі. Однак зауважте, що факти у монолозі потребують додаткового фактчекінгу. Поспілкуйтеся з іншими людьми, які були дотичні до цієї історії.
Пам'ятайте, що травматичний досвід однієї людини варто оприлюднювати насамперед для користі інших. Думайте про свою аудиторію і поважайте її. Якщо історія містить відверті болісні чи жахливі факти, не переказуйте їх детально, щоб вони не травмували читачів або глядачів.
Подумайте про наслідки публікації замість героя. Травмовані герої дуже вразливі й інколи під час розмови можуть розповісти забагато особистого. У журналіста завжди є спокуса використати цю інформацію.
Не говоріть лише про важкий досвід.
Не перебивайте і активно слухайте.
Не віктимізуйте людину.
Не перекладайте відповідальність на героя чи героїню.
Використовуйте відкриті запитання, а починайте з простих.
Запитуйте дозволу і рефлексуйте над словами героїв.
Якщо можливо — спілкуйтеся наодинці.
Проводьте фотозйомку після розмови.
Подаруйте героям відчуття часу і влади над ситуацією.
Ознайомте дітей із технікою.
Дайте змогу не відповідати.
Стежте за невербальною мовою.
Називайте речі і події, як ваші герої.
Делікатно прояснюйте фактаж.
Переносьте ситуацію на абстрактну людину.
Підтримуйте героя чи героїню, але поважайте чужі кордони.
Пропонуйте варіанти отримання допомоги.