Що таке сторітелінг?
Жанр літературного репортажу є можливістю краще зрозуміти людську природу. Героями таких текстів найчастіше стають люди у кризових ситуаціях або ті, хто вже здолав власні життєві виклики. Наприклад, хворобу, втрату близьких, прийняття себе. У момент, коли людина стоїть на межі відчаю, вона зазвичай найчесніша із собою. Цей оголений нерв може дати іншим відповіді на важливі запитання про них самих.
Складові історії
1. Головний герой чи героїня (у чомусь незвичайні).
2. Конфлікт.
3. Внутрішні перетворення, які відбуваються зі свідомістю героїв, поки вони долають перешкоди.
Конфлікт історії
Цікавої історії не може бути без конфлікту й перешкод. Бо саме довкола конфлікту — певного протиріччя — і будується сюжет. Існують внутрішні та зовнішні конфлікти.
Зовнішній конфлікт — це дві або більше сторін, які конфліктують між собою.
Наприклад, історія молодого урбаніста, який протистоїть бездумній забудові. Або — дівчини-лесбійки, якій доводиться виборювати право на любов і стосунки у нетолерантній спільноті.
Внутрішнім може бути конфлікт всередині героя, не помітний зовні.
Наприклад, ви розповідаєте історію жінки, яка у 30+ років почала малювати чи робити валяні іграшки чи що завгодно інше творче. Якщо ви завершуєте матеріал просто перелічивши її здобутки — це не цікаво. А що, як ви поговорите із нею довше і дізнаєтеся глибшу історію? Із дитинства вона хотіла займатися творчістю, багато малювала і їй це вдавалося, але суворий батько примусив вчитися на юристку. Працюючи за фахом, вона була глибоко нещасною. І лише після народження дитини жінка отримала можливість присвятити час своїм реальним бажанням. Тоді вона нарешті зрозуміла, ким є і як має жити. Тут уже з'являється цікавий конфлікт, який може підштовхнути читача на роздуми про власне життя.
Реальна людина завжди має власні слабкості, внутрішні і зовнішні конфлікти, перемоги і поразки, які роблять її сильнішою. Усе це автору необхідно вивести назовні.
Герой чи героїня історії
Друга складова хорошої історії — фактурні герої. Без цікавого, багатогранного персонажа вам ніяк не обійтися. Герой чи героїня — це не завжди лише людина. Це може бути ідея, організація, цінність чи переконання.
Одного разу Марічка працювала із текстом, де головним героєм була будівля сільського клубу. Авторка тексту напрочуд вдало писала про зміни, які протягом десятиліть відбувалися із громадою села. Вона описувала їх через спостереження і внутрішній голос головної будівлі того села.
Важливо пам'ятати, що об'ємним має бути не лише головний герой вашої оповіді, але й другорядні персонажі.
Юрист, який коментує матеріал про домашнє насильство, може бути лише «головою, що говорить». А може стати цікавим персонажем із власною історією. Наприклад, коли ви дізнаєтеся, що він обрав саме таку спеціалізацію через особисту драму: батько знущався над ним і піднімав руку на матір.
Далеко не завжди такі факти з життя інших є очевидними. Тому ваше завдання — розпитати і знайти ту деталь, яка буде ключовою для цього персонажа.
Внутрішні перетворення
Важливо не просто представити героя чи героїню в моменті, але й показати, як ця людина стала тим, ким є. Як формувалася її особистість і її переконання. Як вони змінювалися чи утверджувалися під впливом обставин. Добре, коли вдається не просто засвідчити факти, але й спробувати зрозуміти їхню природу.
Юрист, який коментує матеріал про домашнє насильство, може бути лише «головою, що говорить». А може стати цікавим персонажем із власною історією. Наприклад, коли ви дізнаєтеся, що він обрав саме таку спеціалізацію через особисту драму: батько знущався над ним і піднімав руку на матір.
Виклад історії
Розпитуючи про внутрішній світ героя чи героїні, ви також можете дізнатися про повороти сюжету, які стануть основою для композиції вашої історії. Без вдумливої роботи над структурою матеріалу складно тримати увагу аудиторії. Ви можете знайти неймовірний сюжет і фантастичних героїв, але якщо знехтуєте формою викладу історії, навряд чи вдасться щось хороше.
Частою помилкою багатьох журналістів є ситуація, у якій вони видають читачу або глядачу увесь матеріал у тому порядку, в якому його збирали. Починають оповідь із того, як вибирали тему, їхали на місце, знайомилися з героями і деталізують все це до абсолютно нецікавих дрібниць. Але ваше завдання як автора — бути режисером власного тексту. Думайте картинками, будуйте історію кадрами.
Почніть її з найцікавішого і найбільш драматичного епізоду: ваш герой стоїть перед важливим життєвим викликом. Заінтригуйте. Зробіть так, щоб людині, яка знайомиться з вашою історією, стало цікаво: що ж буде далі?
А далі — розповідайте історію так, як вважаєте за потрібне. Хронологічно. Чи у зворотному порядку. Діліть її на кілька паралельних сюжетних ліній. Чи вписуйте в більшу історію дрібніші. Композиційна логіка може бути будь-якою. Але вона повинна бути.
Пам'ятайте про повороти в сюжетній лінії (тобто ті моменти, які розвертають історію в неочікуваному напрямі), а також — про інтригу. Саме інтрига найчастіше є гачком, який тримає увагу.
Одна з постійних авторок «Reporters» Віра Курико написала репортажну книжку, яка називається «Вулиця причетних». У ній авторка зібрала історії людей, які оточували українського дисидента Левка Лук’яненка у Чернігові і прямо чи опосередковано доклалися до його другого ув’язнення.
Вона знайшла тих, хто сидів з ним за одним святковим столом, а потім писав доповідну в КДБ. Тих, хто працював над його справою в КДБ. Тих, хто працював з ним у лікарні і колективно засуджував. У тексті Віра описує, як вона шукала своїх співрозмовників. Постукала до квартири, де колись мешкала жінка, яка, ймовірно, співпрацювала із КДБ. Але там живуть вже геть інші люди. Здавалось би — невдача.
Та раптом відчиняються двері сусідньої квартири. Літня пані каже, що добре знала тих, хто мешкав поруч і може про них багато розповісти. «Чи міг хтось із цієї родини співпрацювати з КДБ?», — запитує авторка прямо. І чує у відповідь коротку фразу: «Краще зайдіть». На цьому Віра ставить крапку і завершує главу.
У цій історії читачеві нічого не розповіли, але йому вже цікаво. Бо ж очевидно, що ця жінка щось знає. І знає щось таке, про що краще не говорити у коридорі.
Ви як автор чи авторка маєте помічати такі моменти. Інтрига в історії не з'явиться сама собою. Ваше завдання — побудувати композицію так, щоб моменти інтриги спрацьовували.
У Марічки є особистий лайфхак. Коли вона збирає всю необхідну інформацію, то виписує окремі епізоди з життя своїх героїв на стікерах. Один листочок — один епізод, діалог чи ситуація. Потім розкладає їх перед собою і переміщає до тих пір, доки не складеться цілісна історія. З динамічним початком. Змістовною оповіддю. Влучними діалогами, описами й деталями. Сюжетом, який інтригує. І що важливо — промовистим фіналом, який буде підводити читача до якоїсь важливої думки.
«And so what?»
Кожна історія, яку ви розповідаєте в медіа, повинна містити у собі якесь повідомлення: «Що ви хотіли сказати?». Адже історія, яка не має відповіді на запитання «То й що?», не варта часу — ані вашого, ані аудиторії.
Це головне повідомлення не повинно бути прямолінійним. Бувають тексти, наприкінці яких автори додають постскриптум. У ньому вони буквально пояснюють, що ж хотіли сказати. Так робити не варто. Ідея тексту повинна зчитуватися поміж рядків і ставати остаточно зрозумілою наприкінці — як післясмак від доброго вина. Досягти такого ефекту можна через метафору.
Наприклад, драматизм історії у фільмі «Мої думки тихі» можна зрозуміти тоді, коли в останній сцені головний герой дістає пір'їнку з пуховика, подарованого мамою.
Основне завдання будь-якої історії — створити для читача ефект присутності. Розповісти усе так, ніби насправді ваш читач і є свідком тих чи інших подій. У тексті він має не просто побачити набір слів — а повинен відчути і пережити все те, що ви описуєте. Тож показуйте, а не розказуйте. Також не забувайте про деталі — але тільки ті, які збагачують вашу історію і додають їй нових граней.
Те, що ваш співрозмовник одягнений у светр, немає ніякого значення, якщо за вікном зима. Не пишіть про це. Але якщо він одягнув светр, а зверху — ще й куртку, хоча ви спілкуєтеся у приміщенні, то це може мати значення. Наприклад, якщо причина у вікнах, які не мають скла, — бо його винесло уламками мін, що долітають з лінії фронту.
Такі деталі не залишають байдужими, а такі історії запам’ятовуються і мають вплив.
